"Київ став найзахищенішим містом у світі". Західні медіа про Україну

Останніми днями західні медіа обговорюють відновлення України: у Лондоні щойно завершилася міжнародна конференція за участю високих представників країн-союзниць України, присвячена цьому питанню. У повідомленнях західних медіа з Лондона звучало багато скепсису – не в останню чергу пов'язаного з усе ще широко поширеною, як вважається, корупцією в Україні. (Правду сказати, раніше західні медіа писали також про успіхи нашої країни в боротьбі з нею.) Все ж таки, як видно з маси "українських" текстів у західних виданнях, підтримка країни, яка страждає від війни, зберігається, і ключові послання авторів і коментаторів текстів - якраз ті, які в Україні хотіли б чути.

Щодо власне відновлення, то в The Times, наприклад, зазначили, що "Росія вчинила звірства як проти людей, так і проти культури та економіки, в масштабах, небачених у Європі з 1945 року. Навіть якщо хоча б віддаленої можливості припинення вогню можна буде досягти до того, як мине ще один рік війни, росіяни нічого не заплатять за відновлення України. Москва вже вимагає від Заходу плати за - згідно її безглуздим твердженням - збитки, завдані НАТО територіям, які Росія незаконно анексувала".

"Україна закликає використати для її відновлення мільярди від російських активів, заморожених західними країнами після вторгнення, – продовжувало британське видання. – Але домогтися міжнародної угоди про репарації буде складно. Британія зробила крок у цьому напрямку цього тижня, розширивши санкції проти Росії так, щоб зберігати фонди замороженими, доки Україна не отримає компенсацію. І Джеймс Клеверлі, міністр закордонних справ, сказав, що Британія вивчатиме "всі законні шляхи, як усередині країни, так і на міжнародному рівні", щоб змусити Росію заплатити. Але повне вилучення заморожених активів створило б небезпечний прецедент, який міг би спонукати інші країни, що мають надумані або дійсні претензії до Британії або будь-якої західної країни, зробити те саме. Британським фірмам уже довелося списати величезні інвестиції в Росію. Але принцип життєво важливий. Необхідно знайти вихід".

"Україна наполягає, що у неї є широкі можливості для інвесторів. Її економіка виявилася надзвичайно стійкою: минулого року країна побудувала більше наземних вітряних турбін, ніж Британія. Нова ділова культура в поєднанні з відродженим почуттям державності робить відновлення однаково можливим і терміновим. Але війну ще потрібно виграти. На конференції в Лондоні лунали заклики до якнайшвидшого вступу України до НАТО та Європейського Союзу. Зараз солідарність важливіша, ніж будь-коли", – підсумовували в The Times.

"Коли ви боретеся за своє виживання, ви не зупинитеся, поки не досягнете успіху"

Інтерес до підірваної росіянами дамби, здається, сходить разом із водою, якою затопило десятки українських сіл і містечок: пишуть про цю рукотворну катастрофу дедалі менше. Проте раніше The New York Times, який доти був обережним, як і всі інші, після аналізу того, що сталося, із залученням спеціалістів з інженерії, дійшов таки висновку, що "глибоко всередині греблі була "ахілесова п'ята". І оскільки гребля була побудована за радянських часів, Москва мала кожну сторінку інженерних креслень і знала, де вона знаходиться. Гребля була побудована з величезним бетонним блоком в основі. У ньому є невеликий прохід, у який можна потрапити з машинного відділення греблі. Саме в цьому проході, за наявними свідченнями, спрацював вибуховий пристрій, зруйнувавши греблю".

Як розповіли в NYT, "о 2:35 і 2:54 ранку 6 червня сейсмічні датчики в Україні та Румунії зафіксували ознаки сильних вибухів. Очевидці на цій території чули сильні вибухи приблизно між 2:15 і 3 годинами ночі. А незадовго до того, як дамбу прорвало, американські розвідувальні супутники зафіксували інфрачервоні теплові сигнали, які також вказували на вибух. Після прориву першої секції греблі, судячи з відеозаписів, сила стрімкого потоку води пробивала в греблі дедалі більшу й більшу прогалину. ...Секція, що обвалилася, не була помітна над водою: переконливий доказ того, що фундамент зазнав структурних пошкоджень, сказали інженери. У хаосі наслідків цього, коли кожна сторона звинувачує в обваленні іншу, багато пояснень теоретично можливі. Але свідчення чітко вказують на те, що гребля була зруйнована вибухом, влаштованим тією стороною, яка її контролювала: Росією".

"Навіть в умовах війни, що знищила цілі міста, руйнування греблі Каховської гідроелектростанції на півдні України стоїть осібно, – підкреслили в американському виданні. – Тисячі людей були змушені покинути свої домівки внаслідок повені з одного з найбільших у світі водосховищ, ключового для зрошення сільськогосподарських земель, що вважаються житницею Європи. Катастрофа поставила під сумнів постачання продовольства мільйонам людей в усьому світі і загрожує крихким екосистемам протягом десятиліть".

Оскільки нових звільнень українських територій – з виявленням нових по-звірячому вбитих, покалічених, зґвалтованих і викрадених громадян України – останніми місяцями не відбувалося, про жертви окупації та жорстокість окупаційного режиму загалом на Заході пишуть останнім часом вкрай мало. Навіть факт залишення окупантами напризволяще мешканців підтоплених територій, недопущення до них рятувальників, зокрема й від міжнародних організацій, і стрілянина по тих, хто намагалися врятуватися самостійно, були хіба що згадані. Тим не менш, кілька видань написали про знущання росіян над українськими військовополоненими.

Так, The Times  написали про кілька випадків кастрації молодих чоловіків, яким виконавці прямо заявляли, що роблять це для того, щоб ті не могли мати дітей. У тексті йшлося про те, що подібним екзекуціям у полоні піддавали здебільшого полонених віком до 35 років, і що ті чоловіки, які через них пройшли і вижили, мабуть, вважають своє життя закінченим: один із тих, про кого йшлося у статті, намагався вбити себе, інший поспішив повернутися на фронт. У тексті The New York Times  зазначалося, що загалом українські військовополонені повертаються додому після обміну набагато більш виснаженими і змученими, ніж російські. У NYT також написали про тортури, і підкреслили, що Україна допускає до військовополонених у себе представників моніторингових груп на кшталт "Червоного хреста", тоді як Росія - ні.

Загалом, як видно, хоч слово "геноцид" у західних медіа згадується рідко і переважно в цитатах українських героїв, у союзників України склалося розуміння, що іншого виходу, окрім оборони, в українців немає. Так, наприклад, The Times  у статті про міністра закордонних справ Великої Британії Джеймса Клеверлі, зокрема, розповів: "Клеверлі пояснює, чому Україна зрештою переможе Росію. "Для українців ідеться не про територіальні надбання, не про его, не про економічну вигоду, вони не намагаються вкрасти якісь природні ресурси, - каже він. - Для них це екзистенційна боротьба. Путін хоче покінчити з ідеєю України. Він хоче переписати історію, щоб стверджувати, що цієї країни немає і ніколи не існувало. Це по-справжньому екзистенційна боротьба для українців, а коли ви боретеся за своє виживання, ви не зупинитеся, поки не досягнете успіху"."

"У міру просування росіяни підривають кожен будинок, сарай, автобусну зупинку..."

Основна і стабільна увага до України на Заході зараз стосується контрнаступу, на який союзники чекали вже з початку весни. Аналітики поки що обережні й місцями навіть суперечливі, оцінюючи потенціал і успіхи української армії.

"Головна російська оборонна лінія, приблизно за дев'ять миль від села, – це щільний пояс мінних полів, окопів, ровів, призначених для блокування бронетехніки, і бетонних загороджень, відомих як "зуби дракона", – пояснювали в The New York Times. – Вона розтягнулася смугами вздовж сільськогосподарських угідь, розрахована на те, щоб зупиняти танки. Після півтора тижнів боїв стратегія Росії теж стає більш виразною, сказав у телефонному інтерв'ю Роб Лі, старший науковий співробітник у Foreign Policy Research Institute. Росіяни намагаються завдати якомога більше втрат і знищити якомога більше техніки в зоні бойових дій перед головною лінією оборони, виснажуючи українські сили до того, як вони до неї дійдуть".

"Вони особливо вразливі одразу після захоплення нової території, коли вони ще розміновують її, б’ються з росіянами, що відстали від своїх частин, і з'ясовують, де знайти укриття й вогневі позиції в нещодавно відвойованих селах і заростях дерев, – йшлося також у тексті NYT. – Якщо російська стратегія виявиться ефективною, Україна може втратити занадто багато своїх нещодавно навчених солдатів, яких десятки тисяч, та танків і БМП, щоб прорвати основну лінію. Навіть якщо вони просунуться далеко, війська можуть бути занадто ослаблені, щоб рушити на південь і допомогти виконати головне завдання: перекрити так званий сухопутний міст, який з'єднує Росію з окупованим Кримським півостровом. Це можна зробити, дійшовши до Азовського моря приблизно за 60 миль".

У The Washington Post  розповіли, що "бійці 37-ї української бригади зі свіжою підготовкою і західною зброєю отримали завдання здійснити початкове просування через окуповану Росією територію в перші дні довгоочікуваного контрнаступу. Це дорого їм обійшлося. За 20 хвилин їхнього просування 5 червня на південь від Великої Новосілки на південному сході Донеччини навколо них розривалися мінометні снаряди, розповіли солдати. 30-річний солдат із позивним Дроворуб побачив, що двоє людей у його машині стікають кров'ю; один втратив руку і кликав свою сім'ю. Дроворуб заповз у воронку, але осколок мінометної міни пройшов крізь землю і пронизав його плече. "Нас залишили там у полі без танків і важкої бронетехніки", - сказав Дроворуб, який розмовляв із The Washington Post на умовах, що його назвуть тільки за позивним, оскільки він не був уповноважений обговорювати перебіг бою. "Нас обстрілювали з мінометів із трьох сторін. Ми нічого не могли зробити". У його частині було менше 50 осіб, сказав він, і 30 не повернулися: вони були вбиті, поранені або захоплені противником. П'ять бронемашин підрозділу було знищено протягом першої години".

Далі в тексті американського видання йшлося про те, що "іноді навіть спорядження, яке постачає Захід, було недостатньо, щоб захистити українські війська, які поступаються за чисельністю, від інтенсивності російських обстрілів. За словами Грея, ще одного солдата батальйону, який говорив на умовах, що його назвуть тільки за позивним, за перші півтори години наступу 37-го батальйону під Великою Новосілкою росіяни обстрілювали підрозділ безупинно, пробиваючи їхні бронемашини AMX-10 RC. ...Коли їх поливали міномети, Дроворуб виповз зі своєї машини, сказав він, відчайдушно шукаючи лісосмугу".

Результат згаданого наступу у викладі The Washington Post був такий: "Нарешті, після двогодинного обстрілу росіяни, схоже, вичерпали боєприпаси або втомилися від бою. Українські війська скористалися моментом, згадує Дроворуб, зайнявши позиції їхніх ворогів і повернувши частину території. Ця жорстока місія відволікла російські сили, дозволивши Україні атакувати на інших флангах. Після початкового натиску 37-ї бригади інші допомогли звільнити чотири села".

У The New York Times  написали також про бій, який досі не припинявся, але, за великим рахунком, ніколи не був у центрі уваги, незважаючи на всю його жорстокість і спустошливість. "Маленька група українських солдатів, яка поступається за кількістю, арсеналом зброї і числом танків, майже в оточенні, робить усе, що може, щоб утримати Мар'їнку, маленьке стратегічне місто, яке перетворилося на купу руїн, що куріють, і залишається лише за кілька кварталів від падіння, - йшлося в тексті американського видання. - Тут солдати б'ються від будинку до будинку, від кімнати до розстріляної кімнати, настільки близько, що можуть чути крики один одного про допомогу. По всій східній лінії фронту зіткнення посилюються з початком довгоочікуваного контрнаступу України для повернення захоплених територій, і деякі з найбільш запеклих боїв тривають просто зараз за низку східних міст: Авдіївку, Вуледар, Часів Яр і Мар'їнку. Від жодного з цих місць доля війни не залежить. Але кожне має значення. Навіть якщо в одних районах українські війська досягли успіху, в інших вони продовжують оборонятися. Якщо українці втратять ще одне місто, воно може стати воротами для проходу російської армії. У Мар'їнці, за словами українців, росіяни посилили свої атаки останніми днями, кинувши в бій більше солдатів і бронетехніки, щоб прорвати лінію фронту. Українські сили, які намагаються їх стримати, – це 79-та десантно-штурмова бригада, більш відома під прізвиськом, "кіборги"." Це люди, які в 2014 році захищали Донецький аеропорт, пояснили в NYT.

"Дев'ять років потому "кіборги" знову опинилися притиснутими до стіни, – продовжувався текст. – Керовані патріотизмом, фаталізмом і майже відчайдушною бравадою, разом з безліччю цигарок і нездорових енергетичних напоїв, вони відтіснені до кількох розбитих кварталів на західній околиці Мар'їнки. Українці намагаються захиститися від російських обстрілів настільки відчайдушно, що коли вони знаходять будинок, який все ще стоїть або хоча б має кілька неушкоджених стін, насамперед вони знімають підлогу і копають. Побудувати укриття під землею – це єдиний спосіб вижити, сказали вони. Вони живуть у лабіринті тунелів і зруйнованих підвалах, у темряві, як кроти. "Росіяни перевершують нас чотири до одного за кількістю, шість до одного в артилерії, - сказав капітан Фріц. - Деякі з їхніх хлопців - справжні професіонали: це виходить з того, як вони рухаються, з їхньої тактики, з того, як їхні танки просуваються по два". "Але інші, - він похитав головою, - це просто гарматне м'ясо"."

"Мар'їнка є – або була – передмістям Донецька. Раніше в місті були школи, музей, населення 10 000 осіб. Тепер там не залишилося жодного мирного жителя. Українські чиновники заявили, що останні, хто відмовлялися від евакуації, втекли багато місяців тому. По мірі просування росіяни підривають кожен багатоквартирний будинок, приватний будинок, сарай, автобусну зупинку і машину, перетворюючи Маринку на пустир, такий самий апокаліптичний, як Бахмут, зруйноване місто, яке російські війська захопили кілька тижнів тому", - написали в The New York Times.

"Тієї ночі 4 травня українські офіцери протиповітряної оборони увійшли в історію"

Нарешті, багато писали про обстріли - не тільки України. Кілька статей стосувалися успіхів української протиповітряної оборони. "У керівництві з експлуатації було написано, що це можливо, – починався, наприклад, текст The Economist. – Але В'ячеслав повірив у це тільки після наказу про запуск і підтвердження успішного перехоплення. 30-річний оператор Patriot згадує момент овацій, тріумфу і матюків, коли українські офіцери протиповітряної оборони зрозуміли, що тієї ночі 4 травня вони увійшли в історію. "Непереможна" російська авіаційна балістична ракета Х-47 "Кинджал" виявилася не лише вразливою, а й такою, що рухається насправді зі швидкістю "всього лише" близько 1240 метрів за секунду – це третина від того, про що люблять стверджувати росіяни. "Ми зрозуміли, що Patriot спрацював. Наступного разу, коли ми побачили на моніторах не один, а шість "Кинджалів", нам варто було тільки приступити до роботи"."

У британському виданні розповіли, що "перехоплення "Кинджала" стало частиною надзвичайного місяця для української протиповітряної оборони. За 31 день травня Росія випустила 16 відсотків усіх ракет, які вона використала за 15 місяців війни: майже втричі більше за середній показник. Більшість були націлені на столицю, Київ. Не тільки кількість, а й тип вказували на крок уперед: намагаючись пробити оборону, Росія перейшла на більш рідкісні балістичні ракети, як-от "Іскандер-М" і "Кинджал". Ранкові російські "дискотеки" – вибухи безпілотників і ракет – будили киян щонайменше 20 разів. Хоч би як було гамірно, далеко не всі ракети пробилися через щит. Досягнення захисників неба столиці змусили деяких оглядачів зробити висновок, що це місто стало найзахищенішим у світі".

"Захист неба над центром Києва може бути сьогодні найкращим у світі, але мета Росії – вичерпати місцеву витримку, – продовжував The Economist. – "Вони хочуть масової еміграції і зробити Київ нежиттєздатним", – каже генерал Кривоножко. Небо в інших частинах країни, між тим, захищене не так добре. Росія може переключити увагу на інші міста і переключає: наслідки руйнівні. 13 червня крилаті ракети вдарили по Кривому Рогу, промисловому центру України на півдні країни, зруйнувавши житловий будинок і вбивши щонайменше десятьох людей. Існує постійна дилема між застосуванням систем на мирних територіях або на лінії фронту".

"Зараз є надія на будівництво двох ешелонів протиповітряної оборони на державному кордоні, які працювали б разом із сучасними винищувачами західного виробництва, щоб збивати ракети задовго до того, як вони досягнуть великих міст. Це був би масштабний захід, що вимагає часу і грошей, яких в України може не бути, визнає генерал. Але Росія не показує жодних ознак того, що вона має намір згорнути свою терористичну кампанію. "Ця загроза з нами надовго", - процитували британські журналісти.

А The New York Times  опублікував репортаж також із російської Бєлгородської області та власне Бєлгорода, куди після рейдів та обстрілів з боку України у виконанні російських добровольців, що воюють проти кремлівських сил, евакуювали мешканців прикордонного Шебекіно і низки сіл.

Як стверджували там, "якщо метою було похитнути підтримку Путіна або підтримку росіянами його війни, або змусити простих росіян відчути біль конфлікту на собі, то атаки з України могли мати деякий незначний ефект, але не змінили нічого фундаментально. Століття періодичних катастроф і утисків призвело до вироблення у багатьох росіян пасивного прийняття і терплячості, які добре служать Путіну. Зараз, коли починають вимальовуватися контури широко розпропагованого українського контрнаступу, він все ще може розраховувати на підтримку більшої частини населення, утихомиреного його дедалі репресивнішим 23-річним правлінням. Налаштованість росіян на перемогу у війні не слабшає. У Бєлгороді є незгодні і деяке обурення, але приблизно мільйон із тих, хто проти війни, втекли з країни".

За свідченнями журналістів NYT, "ніхто з проінтерв'юйованих росіян не вказав на зв'язок між їхньою бідою і 8,2 мільйонами українських біженців від жорстокої путінської війни. Постійна пропаганда перетворила цей конфлікт на оборонну війну Росії проти "нацистів" і "фашистів", яких підтримують Сполучені Штати і Європа, які, за словами росіян, не залишили Москві вибору, окрім військових дій. На порожніх вулицях Шебекіно 65-річний Віктор Калугін скаржився, що з цим не дозволили розібратися найманцям "Вагнера" і чеченським бойовикам, відомим своєю нещадністю. "Я сподіваюся, що наші війська не дозволять фашистам увійти сюди, - сказав він. - Ніхто не зможе захопити Росію, поки у нас є Путін. Зміг би він тільки розібратися з генералами"."

"У величезному гуртожитку на критому велотреку 62-річний Алєксандр Петрянко, паралізований після інсульту, лежав із наполовину накритою ковдрою головою. Його голос тремтів. У його очах застиг страх. Ви повернетеся додому? Він похитав головою: "Як Бог дасть". Він подивився на свою 87-річну матір, Надєжду, яка сиділа, плачучи, на суміжному ліжку, розповідаючи про обстріл усю ніч, про величезні вибухи і все про те, як перед їхньою втечею в Шебекіно згасло світло. "Моя корова!" - сказала вона. Петрянко сказав: "Я не злюся. У них своя правда. У нас своя правда. Але наша переможе. Ми віримо в Путіна, який сказав, що перемога буде за нами"," - процитували в американському виданні.

Огляд підготувала Софія Петровська, "ОстроВ"

Статті

Донбас
28.04.2024
19:38

Нам нікуди повертатися: у російській історії немає періоду, який можна назвати моделлю для побудови державності. Огляд ЗМІ окупованого Донбасу

Минулого тижня головний «філософ» окупованого Донбасу Олександр Ходаковський раптово заявив, що ніяких скрєп у Росії не було і немає, що російська історія, навіть у викладі Путіна, не дає жодних моделей для «можемо повторити». Тобто, повертатися...
Країна
27.04.2024
09:00

Театр під час війни: відновлення і нові сцени

Як театри, попри всі труднощі, працюють, гастролюють і створюють нові сценічні майданчики, розповідаємо в матеріалі.
Донецьк
26.04.2024
16:00

Відновлення Донеччини: поки навіть не в проєкті, але…

Стосунки влади і громадськості ніколи не були виключно конструктивними, на Донеччині зокрема, - передусім через взаємну недовіру, брак досвіду, неспівпадіння уявлень про співпрацю і просто небажання влади бути додатково контрольованою.
Всі статті